ЗАГАДКИ ПРО КНИГУ

* * * * *

Школяре, школяре, я твоя подруга.

Кращого ніколи не знайдеш ти друга.

Ти мене пильнуєш – я тебе навчаю,

Я тебе навчаю та ще й забавляю.

* * * * *

Поле біле, неоране,

Засій на нім зерно чорне.

Хто вміє, той посіє,

А хто знає – відгадає.

* * * * *

Хоч не кущ, а листки маю;

Хоч не свита, але міцно зшита,

І зовусь я: …

* * * * *

Біла білка плиг та плиг

По чорному полі…

Ми без неї не змогли б

Вчитися у школі.

* * * * *

Бачить – не бачить, чути – не чує,

Мовчки говорить, дуже мудрує.

Часом захоче – правди навчає,

Часом жартує – всіх звеселяє.

Люба розмова, - дай Боже, діти,

З нею довіку жити – дружити.

Хто ж то такая в світі щаслива,

Мудра, правдива і жартівлива?

Як не вгадали, стану в пригоді:

Річ коротенька – книжка та й годі.

* Ні думає, ні гадає, а других навчає.

* Не сорочка, а зшита,

Не кущ, а з листочками,

Не чоловік, а говорить.

* Дерево – не дерево, а листки має;

Той буде мудрим, хто їх добре знає.

Дивишся – чистенька,

Погладиш – гладенька,

А читати станеш – спотикаєшся.

*. Снігові поля, чорні грачі,

Хочеш розумним бути – бери та вчи.

* Кожний, скільки хоче, бере, а все лишається.

* Не людина, а є вчителем людини.

* Уст не маю, а про живих і мертвих красно розповідаю.

* Без язика, а говорить;

Без голови, а все розуміє;

Без ніг, а скрізь буває.

* Живе без тіла, говорить без язика.

* Язика не має, а науки навчає.

* Хто мовчки учить?

* Сама я нічого не знаю, та всіх розуму навчаю.

* Лежить, мовчить, а сто нерозумних навчить.

* Біле поле, чорне насіння, хто його сіє, той розуміє.

* По білому полю чорним маком сіяно.

* Дуже я потрібна всім –

І дорослим, і малим.

Всіх я розуму учу,

А сама завжди мовчу.